Але насправді це – наземна частина супутникової інтернет-системи Starlink.

Професор Вудворт живе у місці, де “може тільки мріяти” про волоконне широкосмугове з’єднання, і каже, що радий бути одним з бета-тестерів супутникової широкосмугової системи на низькій орбіті (LEO).

Нещодавно пан Маск оголосив, що випустив 100 000 таких терміналів.

Маленька тарілка приймає та надсилає сигнали на супутники, яких на орбіті на висоті близько 550 км наразі є біля 1700. Вони рухаються досить швидко, щоб обертатись навколо Землі приблизно кожні 90 хвилин.

Планують запуск ще десятків тисяч, але Гвін Шотвелл, президентка аерокосмічної компанії SpaceX, яка управляє Starlink, визнала, що нові запуски відкладають через брак мікросхем та рідкого кисневого палива.

Лікування пацієнтів з Covid-19 збільшило попит на комерційний кисень – тож для палива його тепер бракує.

Професор Вудворд досі досліджує першопричину збоїв, однак сказав BBC, що “голуб, що сидить на антені Starlink, безумовно, погіршує її продуктивність”.

Однак голуби – не єдина проблема, оскільки цього тижня користувачі Starlink у всьому світі зіткнулися з великим збоєм. Професор Вудворд сказав, що зв’язок “просто повністю зник”.

Сервіс, який досі офіційно є лише в бета-версії, здається, близько години був відсутній для багатьох користувачів – і Starlink не пояснила, чому так сталося.

Starlink – одна з кількох фірм, які сподіваються надавати послуги супутникового інтернету.

Також є OneWeb, яка частково належить британським платникам податків та, як і Starlink, вже має апаратне забезпечення у космосі.

На цьому тижні компанія запустила 34 супутники, тобто наразі має у космосі 288 об’єктів вагою 150 кг.

Пріоритет OneWeb – надавати інтернет для бізнесу, користувачів у морі та уряду. Однак угода з BT означає, що вона, ймовірно, також надаватиме широкосмуговий зв’язок споживачам у сільські райони, включаючи портативні осередки 5G, які клієнти могли б винаймати “на вимогу”.

Багато людей у ​​віддалених районах зрештою можуть отримати доступ до широкосмугового інтернету через супутник, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні.

“Ця технологія може бути непомітною для кінцевого користувача”, – каже Майк Томпсон, директор з технічного розвитку консультантів Access Partnership.

“Постачальник може запускати супутникову лінію у місті, де, наприклад, волокно недоступне, і використовувати її для живлення локальної широкосмугової труби”, – пояснює він.

Усе це має свою ціну.

“Ціна висока. Це приблизно 500 фунтів стерлінгів, щоб отримати обладнання як бета-тестер, а потім 89 фунтів на місяць”, – говорить мені професор Вудворд.

Однак ціна на обладнання, як це зазвичай відбувається, згодом має знижуватися.

На цьому тижні пані Шотвелл повідомила, що до кінця року нові моделі тарілок будуть вдвічі дешевшими.

Тим часом професор Вудворд вважає Starlink простим у використанні.

“Я поставив її на дах кухні, перш за все тому, що це був єдиний плоский дах, до якого легко було дістатися. Starlink надає додаток, який показує, чи є перешкоди, щоб ви могли вибрати найкраще місце, і це дуже економить час”.

Після того, як він під’єднав тарілку до маршрутизатора, вже за хвилину мав швидкий інтернет.

Середня швидкість завантаження становить 150-200 Мбіт/с, вивантаження – 10-20 Мбіт/с. Були короткі перебої, які, втім, не впливала на трансляцію, скажімо, телебачення, каже професор Вудворд.

У лютому Ілон Маск написав у Twitter, що Starlink сподівається подвоїти максимальну швидкість до 300 Мбіт/с.

Але якість послуг, які користувачі отримуватимуть через супутники LEO, залежатиме від багатьох факторів.

Один з них – скільки інших тарілок буде поблизу. Наразі Starlink обмежує кількість користувачів у зоні покриття.

Професор Майкл Фітч з Університету Суррея каже, що одночасно мати максимальну швидкість в певній області зможуть небагато користувачів.

“Середня швидкість передачі даних, яку матимуть окремі користувачі, буде зменшуватися зі збільшенням кількості користувачів поблизу, оскільки система має обмежену потужність, яку вона може забезпечити для будь-якої певної області”, – пояснює він.

Британський регулятор Ofcom нещодавно висловив занепокоєння щодо взаємодій між супутниковими системами, які потенційно можуть викликати збої, але професор Фітч каже, що це навряд чи становитиме серйозну проблему.

Проте дехто дотримується іншої точки зору.

“Загалом повільне, але надійне підключення до інтернету корисніше, ніж швидке, але переривчасте, – каже пан Томпсон. – Інтерактивні програми (наприклад, відеоконференції) вимагають безперервного з’єднання”.

Низька навколоземна орбіта заповнюється дедалі щільніше, і астрономи вже скаржилися на сліди супутників, які заважають їхнім спостереженням.

Але інші турбуються про можливі зіткнення.

“Ми вже бачимо велику кількість потенційних зіткнень, яких ледь вдалося уникнути, на орбіті за участю Starlink”, – говорить професор Г’ю Льюїс з Університету Саутгемптона.

Він попереджає, що попередження зіткнень між такою кількістю супутникових сузір’їв “незабаром може вийти за межі того, що можуть робити люди або прості алгоритми”.

Він каже, що для безпеки космічних апаратів можуть знадобитися більш прогресивні технологічні рішення.

Скільки супутників буде навколо Землі, частково залежатиме від попиту на їхні широкосмугові послуги.

Для професора Вудворда Starlink була дорогою покупкою, яка, втім, його приємно здивувала.

“Я сумнівався в тому, наскільки гарним буде сервіс, враховуючи, що він приймає сигнали від об’єктів, що пролітають повз вас на низькій орбіті Землі, – сказав він після кількох днів використання. – Але весь цей досвід дав мені відчуття оптимізму”.

Чи триватиме це відчуття, може залежати від того, як розвиватиметься технологія – і, звичайно, від голубів.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!